Файл шрифту поруч із проєктом
Параметр Path у fontspec для локальних родин otf або ttf.
Файл шрифту поруч із проєктом
Припустімо, ваша дисертація використовує шрифт, який встановлено не на кожному комп’ютері, що колись її компілюватиме: на ноутбуці співавтора, на університетському сервері збирання чи на вашому власному комп’ютері після перевстановлення системи. Встановлювати шрифт у системі на кожному з них ненадійно, а подекуди й заборонено. Покладіть файли шрифту в теку проєкту й спрямуйте на них fontspec, щоб документ мав власну типографіку. Для цього потрібен XeLaTeX або LuaLaTeX, бо fontspec не працює під pdfLaTeX. Причини описано в статті чому люди переходять на XeLaTeX.
\usepackage{fontspec}\setmainfont{MyFont}[ Path = ./fonts/, Extension = .otf, UprightFont = *-Regular, BoldFont = *-Bold, ItalicFont = *-Italic]Що робить кожен ключ
\setmainfont{MyFont} оголошує основну текстову родину шрифтів і задає їй базову назву, з якої будуються імена файлів. Path = ./fonts/ велить fontspec шукати файли в теці fonts усередині проєкту, відносно головного файлу .tex, замість того щоб питати операційну систему. Extension = .otf один раз указує тип файлу, щоб не повторювати його для кожного файлу. Якщо у вас .ttf, використовуйте його.
Решта ключів зіставляють накреслення шрифту з файлами. У кожному з них * розгортається в базову назву, тож UprightFont = *-Regular перетворюється на MyFont-Regular.otf, а так само MyFont-Bold.otf і MyFont-Italic.otf. Ці назви мають точно збігатися з іменами файлів, включно з регістром літер, бо на серверах Linux регістр має значення, навіть якщо ваша локальна система це вибачає. Якщо в родини є жирний курсив, додайте BoldItalicFont = *-BoldItalic. Накреслення, яке ви не зіставили, документ використати не може: без рядка BoldFont команді \textbf нема на що перемикатися, і компілятор попереджає, що жирне накреслення не визначено.
Той самий синтаксис працює й для інших родин, тож \setsansfont та \setmonofont приймають такі самі блоки параметрів для локального шрифту без засічок чи шрифту для коду.
Ліцензії та переносимість
Постачайте файли шрифтів разом із проєктом, лише якщо ліцензія дозволяє поширення. Відкриті ліцензії, як-от SIL Open Font License, це дозволяють, і шрифти з Google Fonts зазвичай підпадають під них, але комерційні шрифти, як правило, забороняють передавати копії співавторам, і тоді кожному комп’ютеру потрібна власна ліцензована копія, а цю вимогу слід задокументувати в readme проєкту.
Типова помилка — непомітна розбіжність між оголошеними назвами та файлами, часто після перейменування теки або завантаження накреслення з іншою назвою. Тоді компіляція зупиняється з повідомленням “The font ‘MyFont-Regular’ cannot be found”. У такому разі порівняйте очікуване ім’я файлу з помилки з вмістом теки символ за символом і переконайтеся, що Path досі вказує туди, де лежать файли. Оскільки вбудований у Oleafly рушій Tectonic ґрунтується на XeTeX, цей локальний для проєкту спосіб працює там без встановлення шрифтів у системі.