Вектори й жирні символи

mathbf, boldsymbol і послідовний макрос для векторів.

Вектори й жирні символи

У багатьох галузях вектори й матриці набирають жирним: x для вектора, A для матриці, жирна бета для вектора коефіцієнтів. У LaTeX для математики є дві різні команди жирного накреслення, і вони не взаємозамінні. Знання, яку з них вибрати, і обгортання цього вибору в макрос забезпечують узгоджені позначення в усій дисертації.

Дві команди

\mathbf{x} % upright bold (often matrices)
\boldsymbol{\beta} % bold italic Greek (amsmath)

\mathbf перемикає аргумент на прямий жирний шрифт. Він добре працює з латинськими літерами, тож \mathbf{A} дає суцільну пряму жирну A, яку багато текстів використовує для матриць. Його обмеження в тому, що він охоплює лише літери та цифри: \mathbf{\beta} нічого корисного не робить, бо в жирному прямому шрифті просто немає грецьких гліфів, і бета друкується без змін.

\boldsymbol, що надається пакетом amsmath (технічно механізмом, схожим на bm, із пакета amsbsy, який завантажує amsmath), робить жирним будь-який символ, який йому передати, зберігаючи його форму. \boldsymbol{\beta} дає жирну курсивну бету, а \boldsymbol{x} — жирну курсивну x, що відповідає похилому накресленню звичайних математичних змінних. Якщо у вашій угоді вектори набираються жирним курсивом, вам потрібна саме ця команда.

Отже, практичний розподіл такий: для прямих жирних латинських літер користуйтеся \mathbf; для всього грецького, а також для жирного, що має лишатися курсивом, — \boldsymbol.

Визначте макроси один раз

Замість того щоб набирати ці команди по всьому документу, визначте в преамбулі семантичні макроси:

\newcommand{\vect}[1]{\boldsymbol{#1}}
\newcommand{\mat}[1]{\mathbf{#1}}

Тепер ви пишете \vect{x} для вектора і \mat{A} для матриці. [1] означає, що кожен макрос приймає один аргумент, а #1 — місце, куди цей аргумент потрапляє. Виграш настає пізніше: якщо журнал вимагає, щоб вектори були прямими жирними, а не жирним курсивом, ви редагуєте один рядок, щоб \vect обгортав \mathbf, і кожен вектор у статті оновлюється під час наступної компіляції. Це краще, ніж пошук і заміна у двохстах формулах.

Макроси також роблять намір читабельним у коді. Через пів року \vect{w} підкаже вам, що w — вектор, а «голе» \boldsymbol{w} лише повідомляє, що воно жирне.

Типова помилка

Не підробляйте жирні грецькі літери за допомогою \textbf усередині формул і не використовуйте для цього \mathbf, вважаючи, що спрацювало. Скомпілюйте й придивіться: нежирна бета поруч із жирними сусідами легко непомітна на екрані й очевидна на друку. Щоб швидко порівняти варіанти на око, вставте рядок на кшталт \boldsymbol{\beta} \mathbf{\beta} \beta в інтерактивну пісочницю і порівняйте всі три поруч. Щоб зробити жирними цілі формули, зокрема символи на кшталт \sum, зверніть увагу на команду \bm з пакета bm: вона обробляє більше класів символів, ніж \boldsymbol.

Жирний шрифт у суцільному тексті — це інша тема з іншими командами; див. виділення в тексті.

Назад до Глибина позначень