Примусовий розрив сторінки або заборона на нього

newpage, clearpage, м’який pagebreak, nopagebreak.

Примусовий розрив сторінки або заборона на нього

LaTeX сам вирішує, де закінчуються сторінки. Здебільшого вирішує добре, але іноді його доводиться переборювати: заголовок розділу застряє внизу сторінки, таблиця опиняється на один рядок запізно, або ви хочете, щоб кожен розділ звіту починався з нової сторінки. Для цього LaTeX має невеликий набір команд: від жорсткого наказу до ввічливої пропозиції.

\newpage % end page
\clearpage % end page + flush floats
\cleardoublepage
\pagebreak[3] % soft request
\nopagebreak

Жорсткі розриви

\newpage негайно завершує поточну сторінку й починає нову. Це найгрубіший інструмент, і саме ним ви користуватиметеся найчастіше, поки пишете чернетку.

\clearpage робить те саме, але спершу скидає всі відкладені плаваючі об’єкти. Рисунки й таблиці в LaTeX — плаваючі об’єкти: вони дрейфують туди, де алгоритм знаходить місце, іноді на кілька сторінок далі від місця, де ви їх записали. \clearpage примусово розміщує на сторінці всі об’єкти, що встигли стати в чергу, а тоді рухається далі, тож це правильна команда в кінці розділу або перед частиною, де не повинно лишитися відсталих. Якщо рисунки, схоже, накопичуються наприкінці документа, вчасно поставлений \clearpage зазвичай і є ліками; всю історію читайте в уроці чому рисунки зсуваються.

\cleardoublepage у двосторонніх документах іде ще на крок далі: після скидання плаваючих об’єктів він гарантує, що наступна сторінка буде правою (непарною), і за потреби вставляє порожню ліву. Розділи книжок традиційно починаються справа, і клас book викликає цю команду за вас на кожному \chapter.

М’які запити

\pagebreak[n] не наказує, а просить. Необов’язкове число від 0 до 4 вказує, наскільки наполегливо: \pagebreak[1] означає «розрив тут був би добрим», а \pagebreak[4] — «розрив тут, крапка». Проміжні значення дають LaTeX зважити ваше бажання проти власної оцінки інтервалів, що зазвичай дає кращий вигляд сторінок, ніж жорсткий \newpage, бо \pagebreak розтягує вміст, щоб заповнити сторінку, а не лишає порожнечу.

\nopagebreak — протилежний запит: він відраджує від розриву в цьому місці. Він корисний одразу після заголовка або перед коротким списком, який потрібно тримати разом зі вступним реченням. Як і \pagebreak, він приймає необов’язкову силу від 0 до 4.

Коли до них взагалі вдаватися

Типова помилка — розсипати \newpage по чернетці, щоб виправити верстку, а потім спостерігати, як кожне виправлення стає хибним, коли текст зростає. Розриви сторінок залежать від усього, що йде перед ними, тож ручний розрив, який сьогодні виглядає ідеально, після наступної правки може лишити напівпорожню сторінку. Розумний порядок роботи такий: спершу написати весь документ і додавати розриви лише під час останнього проходу, віддаючи перевагу м’якому \pagebreak[3] перед жорсткими командами всюди, де точне місце допускає варіанти.

Назад до Сторінка