Похідні та інтеграли
Звичайні та частинні похідні, визначені інтеграли, тонкі пробіли перед диференціалами.
Похідні та інтеграли
Саме на позначеннях математичного аналізу LaTeX починає виправдовувати себе. Похідні у вигляді дробів, знаки інтеграла з межами й крапки над змінними — це по одній-дві команди. Цей урок охоплює жменю команд, що дають майже кожну похідну й інтеграл, які вам доведеться писати, а також дрібну звичку з пробілами, яка відрізняє дбайливі статті від сирих чернеток.
Похідні
\frac{dy}{dx}\frac{\partial f}{\partial x}\nabla f \quad \nabla^2 ff'(x) \quad \dot{x}Звичайна похідна — це просто дріб: \frac{dy}{dx} ставить dy над dx. Для частинних похідних замініть d на \partial, що друкує закруглений символ частинної похідної; \frac{\partial f}{\partial x} — стандартна форма. Частинні похідні вищих порядків пишуться за тим самим зразком, наприклад \frac{\partial^2 f}{\partial x \partial y}.
\nabla дає символ градієнта, а що це звичайний символ, його можна підносити в степінь, як будь-що інше: \nabla^2 f для оператора Лапласа. Для компактного запису f'(x) використовує клавішу апострофа безпосередньо, а LaTeX перетворює один чи кілька знаків ' на правильно піднесені штрихи. Крапкове позначення Ньютона для похідних за часом дають команди акцентів \dot{x} і \ddot{x}, які ставлять одну або дві крапки над аргументом.
Один вибір стилю: деякі журнали вимагають прямого диференціала d, тобто \mathrm{d}. Якщо у вашому так, визначте один раз у преамбулі \newcommand{\dd}{\mathrm{d}} і пишіть \frac{\dd y}{\dd x}, щоб потім можна було передумати.
Інтеграли
\int_a^b f(x)\,dx\iint_D f\,dA\int — це знак інтеграла, а межі додає знайомий синтаксис нижнього й верхнього індексів: _a для нижньої межі, ^b для верхньої. У рядковій формулі межі стоять збоку від знака, щоб рядок лишався компактним; у виокремленій формулі вони теж стоять збоку від знака для інтегралів (на відміну від сум), і це стандартна домовленість. Подвійні й потрійні інтеграли мають власні команди, \iint та \iiint, які правильно розставляють повторювані знаки, а також \oint для контурних інтегралів.
\, перед dx — це тонкий пробіл. Без нього f(x)dx зливає підінтегральну функцію з диференціалом, і оку доводиться їх розплутувати. Тонкий пробіл — широко прийнята домовленість, тож зробіть це звичкою: підінтегральна функція, потім \,, потім диференціал.
Спробуйте і типова помилка
Ці фрагменти відображаються під час набору в живому майданчику, і це швидкий спосіб перевірити стек похідної, перш ніж вона потрапить у документ; якщо роздільники $ і \[ ще незнайомі, дивіться основи математичного режиму.
Найчастіша помилка тут — набрати похідні в стилі d/dx зі скісною рискою у виокремленій формулі, де потрібен був дріб \frac, або забути фігурні дужки навколо багатосимвольних меж: \int_a^b+1 ставить у верхній індекс лише b. Пишіть \int_a^{b+1}, щоб піднести весь вираз.